Recently, my artworks were exhibited at Tsushisai Hisai Ars Plaza in Tsu City, Mie Prefecture.
Although I could not attend the exhibition in person because Mie is quite far from where I live in Osaka, I was very happy to learn about what happened at the venue through the people who supported the exhibition.
One of the first things that impressed me when I saw photographs of Tsushisai Hisai Ars Plaza was the beauty of the venue.
Among all the exhibition halls where my works have been shown, I consider this one of the most beautiful. It is spacious, bright and truly impressive. 
After returning home, I received a message from Ms. Imada, who supported the exhibition and was present at the venue as one of the staff members responsible for my exhibition space.
She told me that, although the two-person staff team became quite tired during the event, they spent time introducing the current situation in Ukraine to visitors and also talking about me and my story.
I was deeply moved to hear that some visitors were so touched by the stories of Ukrainian people that they had tears in their eyes and shared their feelings about their suffering.
Knowing this made me very happy and filled my heart with gratitude.
Since arriving in Japan as a person displaced by the war, I have felt that my role is not only to paint, but also to share what is happening in Ukraine through my own experience.
War is not something that exists only in the news.
Behind every report are individual lives, homes, families, memories and hopes for the future.
That is why every time someone looks at my paintings, listens to my story, or tells someone else about Ukraine, it has great meaning to me.
During this exhibition, Ms. Takahashi from Tsu City purchased my painting “Sea of Wind” (風の海).
I am very grateful to her. She is a wonderful person, and I am happy that Sea of Wind has found a new home in Mie.
I wonder what kind of new memories and moments this painting will experience there.
I was also contacted by a reporter from Mie Prefecture regarding the exhibition. I have not yet seen the article, so I do not know what form the story will take, but I am very happy that this exhibition became another opportunity for people in Mie to learn about the exhibition and about Ukraine.
And perhaps most importantly, I am deeply grateful that there are people here in Japan who continue to speak about Ukraine, share Ukrainian culture and wish for peace.
Living in Japan, I experience this support again and again. It gives me strength and reminds me that even far from my homeland, Ukraine can be heard and remembered.
Ms. Imada, Ms. Takahashi, and everyone who supported this exhibition and helped my paintings meet people in Mie — thank you from the bottom of my heart.
I was not able to be there personally, but I felt your warmth from afar.
Tomorrow, I will continue working. 
To paint.
To paint the sea.
And to continue telling the story of Ukraine.
This is what I can do now.
津市久居アルスプラザで — 海とウクライナを伝えて
先日、三重県津市の津市久居アルスプラザで開催された展覧会に、
今回は、三重県まで距離があるため、
それでも、
写真で会場を拝見して、まず驚いたのは、その美しさです。
これまで私の作品が展示された会場の中でも、
広く、明るく、とても素敵な空間でした
展覧会終了後、
今田さんは会場にスタッフとしていらっしゃり、
スタッフ2人体制での運営だったため、
そのお話を聞き、
私はそのことを知り、本当に嬉しく、胸がいっぱいになりました。
日本に避難してから、私は絵を描くだけではなく、
戦争は、ニュースの中だけにあるものではありません。
そこには、一人ひとりの人生があり、故郷があり、家族があり、
だからこそ、私の絵を見てくださること。
私の話を聞いてくださること。
そして、ウクライナについて誰かに伝えてくださること。
その一つひとつが、私にとってとても大きな意味を持っています。
今回、津市の高橋さんが私の作品 「風の海」 をご購入くださいました。
高橋さんも本当に素晴らしい方だったと伺っています。
「風の海」がこれから新しい場所で、
作品を迎えてくださった高橋さんに、心から感謝いたします。
また、今回の展覧会について、
まだ記事を拝見していないので、
そして何より、ここ日本で、ウクライナについて語り、
日本で暮らしている私にとって、
遠く離れた故郷を思いながら活動する私に、
今田さん、高橋さん、
私は会場へ伺うことはできませんでしたが、
私も明日から、また頑張ります
絵を描くこと。
海を描くこと。
そして、ウクライナのことを伝え続けること。
それが今の私にできることです。
У 津市久居アルスプラザ — говорити про море та Україну
Нещодавно мої роботи були представлені на виставці в 津市久居アルスプラザ (Hisai Ars Plaza) у місті Цу, префектура Міе.
Цього разу я не змогла особисто приїхати на виставку, оскільки Міе знаходиться досить далеко від Осаки, де я живу.
Але завдяки людям, які підтримували виставку, я дізналася, як усе проходило, і це було для мене дуже важливо.
Коли я побачила фотографії залу, перше, що мене вразило, — його краса.
Серед усіх виставкових залів, де були представлені мої роботи, я вважаю цей одним із найкрасивіших.
Просторий, світлий і справді дуже красивий простір.
Після завершення виставки я отримала повідомлення від пані Імада, яка підтримувала цей проєкт і була присутня на виставці як працівниця, відповідальна за зал, де були представлені мої роботи.
Вона розповіла, що через роботу удвох персонал трохи втомився, але під час виставки вони розповідали відвідувачам про сучасну ситуацію в Україні, а також багато говорили про мене та мою історію.
Я дізналася, що багато відвідувачів були настільки зворушені розповідями про українців, що слухали зі сльозами на очах і щиро співпереживали їхньому болю.
Для мене це надзвичайно важливо.
Після того як я була змушена виїхати до Японії через війну, я відчуваю, що моя роль полягає не лише в тому, щоб писати картини.
Я також хочу через власний досвід розповідати людям у Японії про те, що відбувається в Україні.
Війна — це не лише новини.
За кожною новиною стоять людські життя, домівки, родини, спогади та майбутнє.
Саме тому для мене має величезне значення кожна людина, яка дивиться на мої картини, слухає мою історію або розповідає комусь іншому про Україну.
Під час цієї виставки пан Такахасі з міста Цу придбав мою картину «Море вітру» (風の海).
Я від щирого серця дякую йому.
Я дуже рада, що «Море вітру» знайшло свій новий дім у Міе, і думаю про те, які нові історії та моменти ця картина переживатиме там.
Також зі мною зв’язався журналіст із префектури Міе щодо цієї виставки.
Я ще не бачила статті, тому поки не знаю, якою вона буде. Але я дуже рада, що виставка стала ще однією можливістю розповісти людям у Міе про Україну.
І найголовніше — я безмежно вдячна за те, що тут, у Японії, є люди, які продовжують говорити про Україну, знайомити інших з українською культурою та бажати миру.
Я живу в Японії й щодня відчуваю цю підтримку.
Вона дає мені сили й нагадує, що навіть далеко від моєї Батьківщини голос України може бути почутий.
Пані Імада, пан Такахасі та всі, хто підтримав цю виставку і допоміг моїм картинам зустрітися з людьми в Міе, — щиро дякую вам!
Я не була присутня на виставці особисто, але навіть на відстані відчула ваше тепло і підтримку.
А я завтра знову продовжу працювати.
Писати картини.
Писати море.
І продовжувати розповідати про Україну.
Це те, що я можу робити зараз.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
